text
stringlengths 108
437k
|
|---|
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
26 травня 2021 року
м. Київ
справа №680/142/20
провадження №61-18566св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро" (далі - ТОВ "Енселко Агро") про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,07 га, кадастровий номер 6823355100:08:001:0140. Між ним та ТОВ "Енселко Агро" 01 жовтня 2012 року укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 5 років, про що в Державному реєстрі здійснено запис №7522547 від 29 жовтня 2014 року, тобто через два роки та 28 днів після його укладення. Датою закінчення договору оренди позивач вважає 29 жовтня 2019 року.
16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про те, що не має наміру продовжувати договірні відносини, на що працівником відповідача йому було вручено примірник додаткової угоди від 02 жовтня 2015 року до договору оренди землі, згідно з якою строк договору оренди земельної ділянки продовжено до 29 жовтня 2029 року.
Зазначає, що додаткову угоду від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 не підписував, про що свідчить висновок експертного дослідження за результатами проведення експертизи від 03 грудня 2019 року, про що він повідомив відповідача. Оскільки цю додаткову угоду він не підписував та нікого не уповноважував на її підписання, що свідчить про відсутність його волевиявлення, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсною додаткову угоду від 02 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року (кадастровий номер земельної ділянки 6823355100:08:001:0140), укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" та скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 02 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №7522547 від 29 червня 2016 року, яку укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року, повний текст якого виготовлений 07 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсною додаткову угоду від 02 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року (кадастровий номер земельної ділянки 6823355100:08:001:0140), укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро".
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що він не підписував оспорювану ним додаткову угоду до договору оренди землі, тобто відсутнє волевиявлення на укладення договору, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ТОВ "Енселко Агро" 17 вересня 2020 року засобами поштового зв'язку подало апеляційну скаргу.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення місцевого судув частині визнання недійсною додаткової угоди від 02 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та не відповідає змісту порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження ухвалою від 13 жовтня 2020 року, не зазначив підстави поновлення строку на апеляційне оскарження та взагалі не розглянув питання щодо можливості поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, про що просив представник ТОВ "Енселко Агро" у відповідному клопотанні.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
02 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового РІШЕННЯ:
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ звертав увагу на те, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, №3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Отже, у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи наявні підстави для поновлення строків для оскарження судового рішення, чи виправдовують вони втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина третя статті 357 ЦПК України).
Із матеріалів справи убачається, що ТОВ "Енселко Агро" оскаржило в апеляційному порядку рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року (повний текст якого виготовлено 07 серпня 2020 року) лише 17 вересня 2020 року, порушивши тим самим строк, встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України для апеляційного оскарження рішення суду. При цьому ТОВ "Енселко Агро" не просило суд поновити строк на апеляційне оскарження.
При таких обставинах ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Енселко Агро" на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року залишено без руху та надано строк - 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених недоліків, зокрема для подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин для його поновлення.
На виконання вимог цієї ухвали відповідач у встановлений судом строк подав виправлену апеляційну скаргу та заявив клопотання про поновлення пропущеного ним строку на апеляційне оскарження.
Разом із тим, ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Енселко Агро" на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, пропущеного відповідачем.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2019 року у справі №521/2816/15-ц (провадження №61-14230сво18) дійшов висновку, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
За таких обставин, ТОВ "Енселко Агро" пропустило встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України строк для апеляційного оскарження рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року, у зв'язку із чим, виправляючи недоліки апеляційної скарги, заявило клопотання для поновлення строку на оскарження судового рішення, яке при відкриття апеляційного провадження Хмельницький апеляційний суд не розглянув, наявність поважних причин пропущення строку не перевірив та передчасно відкрив апеляційне провадження.
Зазначене у відповідності до приписів статті 411 ЦПК України є підставою для скасування як оскарженої постанови Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, так і ухвали Хмельницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року про відкриття апеляційного провадження, доводи про незаконність якої містить касаційна скарга ОСОБА_1.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для нового розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
судді В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 березня 2021 року
м. Київ
справа №476/112/19
провадження №61-20821св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Єланецький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Вознесенського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області) про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вироком Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року її чоловіка ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому покарання в вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю чи обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та фінансово-господарських обов'язків на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності на строк три роки, з конфіскацією належного йому майна. Залишено без змін для забезпечення конфіскації майна та судових витрат арешт, накладений ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року на майно, належне ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; автомобіль "Chevrolet Aveo", 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, сірого кольору; мопед "Sabur Alfa Sport 70", 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, чорного кольору.
Позивач зазначала, що хоча вказане майно було набуто у період шлюбу з ОСОБА_2 та зареєстровано на його ім'я, проте житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та прибудинкова земельна ділянка площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, за цією ж адресою, автомобіль "Chevrolet Aveo" та мопед "Sabur Alfa Sport 70" були придбані за кошти її батьків, які подарували гроші їй особисто. Тому, позивач вважає спірне майно своєю особистою власністю, до якого не може бути застосована конфіскація за рішенням суду.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право особистої власності на вказані житловий будинок із земельною ділянкою, автомобіль та мопед.
Зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 земельні ділянки площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, та 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, що знаходяться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, позивач вважала спільною сумісною власністю подружжя, та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину цього майна.
Також ОСОБА_1 просила зняти арешт з усього майна, зареєстрованого на ім'я відповідача ОСОБА_2, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 07 червня 2016 року та ухвалою слідчого судді Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року.
Надалі ОСОБА_1 змінила позовні вимоги, доповнивши їх вимогою про виділення їй її частки у спільному майні подружжя (земельні ділянки площею 5,68 га та 1,00 га) у натурі. Вимог про зняття арешту зі спірного майна в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 не заявляла та просила виключити Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області як неналежного співвідповідача.
Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову та виключено зі складу учасників справи Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області як неналежного співвідповідача.
Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2019 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Єланецький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Єланецький РВ ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Апеляційний суддійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено передчасно, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірне майно знаходиться під обтяженням, арешт цього майна накладено з метою забезпечення конфіскації на користь держави. Разом з цим, відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України не був залучений до участі у справі. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно повноважень, передбачених ЦПК України, апеляційний суд позбавлений можливості на стадії апеляційного перегляду справи залучити вказаний орган до участі у справі. Таким чином, на переконання апеляційного суду, зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_1.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на майно:
житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82.1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;
земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
автомобіль "Chevrolet Aveo", 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, сірого кольору;
мопед "Sabur Alfa Sport 70", 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, чорного кольору.
Касаційна скарга мотивована тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що під час вирішення спору щодо майна, яке підлягає конфіскації, участь у справі повинен брати відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України. Під час проведення конфіскації майна орган Державної фіскальної служби України жодним чином не може набувати права власності на конфісковане майно. Тому, залучення територіального органу Державної фіскальної служби України до участі у цій справі як співвідповідача було б зловживанням процесуальним правом відповідно до пункту 4 частини другої статті 44 ЦПК України.
На переконання позивача, відповідно до статті 12 Кримінально-виконавчого кодексу України єдиним державним органом, на інтереси якого буде впливати рішення суду по цій справі є Єланецький РВ ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області. Цей орган був залучений до розгляду справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому, залучення цього органу як співвідповідача також не є можливим, оскільки він не набуває і не може набувати права власності на майно, що є предметом спору.
Таким чином, висновок апеляційного суду щодо необхідності залучення як співвідповідача територіального органу Державної фіскальної служби України та скасування рішення суду першої інстанції з підстав його незалучення до участі у справі є помилковим. Позивач наголошує, що ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області виключено із складу учасників справи як неналежного співвідповідача.
Суди попередніх інстанцій проігнорували існування права позивача на майно, що є предметом спору, та яке набуте під час шлюбу. Суди свідомо зайняли "позицію держави" і безпідставно відмовили у захисті права власності позивача. Такі дії та рішення судів попередніх інстанцій порушують норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, які закріплюють пріоритет захисту прав і обов'язків людини, а також захисту спільної сумісної власності. Позивач зазначає, що вона жодним чином не ставить за мету уникнути виконання судового рішення, а лише намагається захисти свої законні права та інтереси на майно, яке набуте під час шлюбу.
Позивач вважає, що жодних переконливих аргументів на підтвердження того, що вона сприяє ухиленню від виконання рішення суду, апеляційний суд не навів. Крім того, необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі
№726/831/15-ц, оскільки у вказаній справі спірні правовідносини стосувались іпотеки та права власності на майно, тоді як у цій справі - спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час шлюбу, та конфіскації майна. При цьому поділ майна направлений лише на захист її права власності на майно.
Додатково позивач зазначає, що інститут права власності та інститут виконання покарання є різними за своєю природою. Інститут права власності базується на приватно-правових принципах, таких як диспозитивність, а інститут виконання покарання є публічно-правовим, головним принципом є імперативність. Конфіскація майна у виконавчому провадженні не повинна розумітись як можливість держави в особі певних державних органів за її позовом до відповідача претендувати на частину майна. У справі, що розглядається спірні правовідносини виникли з приводу права власності на майно, яке набуте під час шлюбу з відповідачем, а не конфіскації майна відповідача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 22 вересня 1990 року перебувають у шлюбі.
Вироком Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю чи обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та фінансово-господарських обов'язків на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності на строк три роки, з конфіскацією належного йому майна. Крім того, цим вироком суду для забезпечення конфіскації майна та судових витрат залишено без змін арешт, накладений ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2016 року на майно, належне ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 82,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,1828 га, кадастровий номер 4823081700:03:017:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 5,68 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0720, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 4823081700:01:000:0207, яка знаходиться у межах Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області; автомобіль "Chevrolet Aveo", 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, сірого кольору; мопед "Sabur Alfa Sport 70", 2013 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_4, чорного кольору.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Семенової С. М. на вирок Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрито у зв'язку з відмовою осіб, які подали апеляційні скарги, від апеляційних скарг.
19 грудня 2018 року начальником Єланецького РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 11 грудня 2018 року №476/523/16-к про конфіскацію всього майна ОСОБА_2.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №521/5435/16-ц (провадження №61-24103св18) зазначено, що "аналіз статей 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин".
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №299/2931/17 (провадження №61-35013св18) вказано, що "позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України".
У справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання за нею права особистої власності на нерухоме майно (житловий будинок, земельну ділянку) і рухоме майно (автомобіль і мопед), поділ нерухомого майна (двох земельних ділянок), яке зареєстроване за засудженим ОСОБА_2 та підлягає конфіскації і зверненню в дохід держави за вироком суду.
Установивши, що спірне майно знаходиться під обтяженням, арешт цього майна проводився для забезпечення конфіскації на користь держави, до участі у справі як співвідповідача не залучено особу, на чиї права та обов'язки впливає рішення у цій справі - Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області (орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна), апеляційний суддійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.
Доводи касаційної скарги про те, що територіальний орган Державної фіскальної служби України не повинен бути залучений до участі у справі, що розглядається, є безпідставними, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання за нею права особистої власності на майно та поділ майна, яке зареєстроване за засудженим ОСОБА_2 та підлягає конфіскації і зверненню в дохід держави, безпосередньо стосуються прав держави, представником інтересів якої в цьому випадку є Вознесенське управління ГУ ДФС у Миколаївській області (орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна), оскільки у випадку задоволення позову обсяг майна, яке може бути звернуте в дохід держави, істотно зменшиться.
Суд апеляційної інстанції помилково послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2019 року, оскільки він стосується правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається. Однак таке порушення не вплинуло на правильність висновків суду, у зв'язку з чим відповідно до положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване чи змінене з цих формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Крат |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа №206/1759/20
провадження №61-9602св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Молода Гвардія", про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року, ухвалене суддею Кушнірчук Р. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Молода Гвардія" (далі - ОСББ "Молода Гвардія"), про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позов обґрунтований тим, що 01 червня 2000 року на підставі ордеру, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради 19 квітня 2000 року №306, він разом із дружиною ОСОБА_3 вселився у квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,2 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м.
Позивач зазначав, що з часу вселення у цю квартиру і по теперішній час, він добросовісно, відкрито, безперервно володіє цим майном, здійснює необхідні заходи для утримання майна в належному стані, вчасно сплачує комунальні послуги, а тому наявні всі підстави для визнання за ним права власності на цю квартиру за набувальною давністю.
Посилаючись на вказані вище обставини та положення статей 335, 344 ЦК України ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня
2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1.
Такого висновку суди дійшли виходячи із того, що позивач не довів усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття ним права власності за набувальною власністю на спірну квартиру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій він просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.
Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають цим вимогам у повній мірі.
Фактичні обставини у справі, встановлені судами
Судами встановлено, що виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 квітня 2000 року видано ордер на вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 5).
01 липня 2019 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради видано довідку про склад сім'ї (або зареєстрованих) у квартирі АДРЕСА_1, з якої вбачається, що до складу сім'ї входить ОСОБА_1, у той час як ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла (а. с. 7).
26 лютого 2020 року головою ОСББ "Молода Гвардія" надано довідку про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 10).
У процесі розгляду справи судом було направлено запит до Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради для надання останнім інформації щодо реєстрації права власності на цю квартиру, з відповіді на який стало відомо про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, про що 05 лютого 1999 року їй видано свідоцтво про право власності на житло (а. с. 54, 55).
З відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області стало відомо про те, що власник вищезазначеної квартири ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 100).
Восьма дніпровська державна нотаріальна контора надала відомості про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась, на підтвердження чого долучено інформаційну довідку зі Спадкового реєстру від 10 жовтня 2020 року №62016023 (а. с. 109, 110).
Предметом розгляду у справі, яка переглядається Верховним Судом, є вимоги ОСОБА_1 пред'явлені до Дніпровської міської ради про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Підставою позову вказано частину першу статті 344 ЦК України, яка передбачає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
Крім того, враховуючи частини першу та третю статті 1277 ЦК України, можна дійти висновку, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі №214/3083/18 (провадження №61-2924св21) та від 24 червня 2021 року у справі №219/49/20 (провадження №61-2924св21).
Вирішуючи даний спір, суди встановили, що до моменту видачі ордеру на вселення ОСОБА_1 та його дружини у квартиру АДРЕСА_1, остання на праві власності належала ОСОБА_5.
Позивач набув право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 на підставі, визначеній законом (статтею 58 Житлового кодексу України), а саме на підставі ордеру, виданого Самарською районною радою народних депутатів м. Дніпропетровська 19 квітня 2000 року №306.
Саме по собі користування жилим приміщенням не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на нього за набувальною давністю, оскільки позивач не заволодів майном, а отримав його у користування на підставі визначеної законом процедури, застосування статті 344 ЦК України до спірних правовідносин неможливе.
Встановивши вищезазначені обставини у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку частини першої статті 344 ЦК України.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що для набуття права власності на житло, яке перебуває у державній (комунальній) власності існує порядок приватизації житла, визначений Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) та Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц (провадження №61-24021св18) є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які, з урахуванням встановлених у цій справі конкретних обставин цим висновкам не суперечать, а норми матеріального права, зокрема статті 344 ЦК України, застосовано правильно, відповідно до установлених фактів.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
судді: О. С. Ткачук
А. А. Калараш
Є. В. Петров |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
25 березня 2021 року
м. Київ
справа №295/355/20
провадження №61-13266св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Житомирська міська рада, Департамент реєстрації Житомирської міської ради, Міськрайонне управління в Житомирському районі та м. Житомир Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року під головуванням судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, Міськрайонного управління в Житомирському районі та м. Житомир Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення Житомирської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року позивач звернулася до суду з цим позовом, в якому просить скасувати рішення 15 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 05 вересня 2007 року №368 "Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира" в частині затвердження проекту із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 0,0145 га за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серія ЯГ №799743, виданий ОСОБА_2, ОСОБА_3 13 грудня 2007 року Управлінням земельних ресурсів у м. Житомирі; зобов'язати Департамент реєстрації Житомирської міської ради вчинити дії щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК) за №1810136300:10:044:0015, розміром 0,0145 га.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона з 1981 року постійно, безперервно та відкрито користується земельною ділянкою на АДРЕСА_2, на якій розташований металевий гараж, а тому має переважне право на приватизацію цієї земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ввели в оману орган виконавчої влади під час складання проекту відведення земельної ділянки з приводу власника металевого гаража, який розташований на ній та умисно не повідомили, що фактично земельна ділянка необхідна їм для діяльності релігійної організації.
Вважає, що Житомирською міською радою було неправомірно, з порушенням закону і прав позивача, передано спірну земельну ділянку у власність вказаним вище особам, незаконно видано Державний акт на право власності на земельну ділянку та зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, а тому з метою захисту своїх прав змушена звернутися до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 лютого 2020 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду справи було встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядком не передавалась. Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для набуття права власності на конструкції металевого гаража та оформлення права на земельну ділянку не вчинялось.
Судами було зроблено висновок, що права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на час прийняття оспорюваного нею рішення Житомирської міської ради, видачі оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та проведення їх державної реєстрації не порушені і зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було належним чином досліджено тієї обставини, що позивач, разом із членами своєї сім'ї використовує спірну земельну ділянку для обслуговуванні гаража.
Заявник вказує, що ще 1981 року її батько - ОСОБА_4, за згодою керівництва Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підрозділу №1 м. Житомир на спірній земельній ділянці звів тимчасову споруду - металевий гараж для зберігання належного йому автомобіля. Після облаштування гаража він постійно та добросовісно користувався спірною земельною ділянкою та періодично звертався до органів влади для вирішення питання легалізації гаража, проте весь час отримував усні відмови, які були мотивовані тим, що встановлений ним гараж не є капітальною спорудою.
Після смерті ОСОБА_4, позивач отримала у спадок належний йому автомобіль та встановила факт постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років.
Доводом касаційної скарги є також те, що ОСОБА_1 вважає, що приймаючи оспорювані рішення, орган місцевого самоврядування порушив її право на користування спірною земельною ділянкою, адже фактичним користувачем земельної ділянки є релігійна організація "Монастир Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста Київсько-Житомирської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви", а не відповідачі, в той час як вона користується цією земельною ділянкою з 1981 року та має переважне право на її приватизацію.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року представник Житомирської міської ради Шульська О. Л. надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Представник відповідача вважає, що судами було повно та об'єктивно досліджено всі зібрані у справі докази, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Відзив на касаційну скаргу містить посилання, що реєстрацію релігійної громади, яка надає допомогу незрячим та слабозрячим дітям, проведено у належному відповідачам будинку відповідно до вимог діючого законодавства, а тому ця обставина не може бути підставою для скасування правильних судових рішень судів попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги не спростовують тієї обставини, що нерухоме майно, яке зареєстроване у встановленому законом порядку на спірній ділянці відсутнє, а металевий гараж є тимчасовою конструкцією, яка таким майном не є, а спірна земельна ділянка у власність чи у користування позивачу не передавалась.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Богунського районного суду м. Житомира.
22 жовтня 2020 року цивільна справа №295/355/20 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01 вересня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили в рівних частках кожна житловий будинок АДРЕСА_1.16 червня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0546 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням 15 сесії Житомирської міської ради 5 скликання від 05 вересня 2007 року №368 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно надано у власність земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1. Підставою для надання земельної ділянки було рішення 28 сесії Житомирської міської ради 4 скликання від 09 грудня 2005 року №585.13 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення 15 сесії Житомирської міської ради від 05 вересня 2007 року №368 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0145 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:10:044:0015.
Право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вищезазначені житловий будинок та земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку.
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 19 квітня 1972 року зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_5.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2009 року у справі №2-О-25/09 встановлено факт проживання однією сім'єю більше п'яти років ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі АДРЕСА_5.19 травня 2009 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, на спадкове майно, яке складається із вкладів з належними відсотками та всіма видами компенсацій, які зберігають в філії Богунського відділення ВАТ "Державний Ощадний банк України" та автомобіля марки ВАЗ-21011, державний номерний знак НОМЕР_1, 1976 року випуску.
Судами під час розгляду справи було встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядку не передавалась. Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для оформлення права на конструкції металевого гаража та на земельну ділянку не вчинялось.
Ці обставини не заперечувались представником позивача під час апеляційного розгляду справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до пунктів "б", "ґ" статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
За нормами статті 12 ЗК України (тут і далі в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 118 ЗК України, визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до вказаної норми громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно з статтями 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Також обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Зазначені підстави складають предмет доказування у спорі про недійсність державного акту.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визначення (частина перша статті 82 ЦПК України).
Судами встановлено, що на час прийняття оскаржуваних рішень земельна ділянка позивачу у власність чи у користування у встановленому порядком не передавалась.
Позивач та відповідачі не є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в будинку АДРЕСА_3, який знаходиться на протилежній стороні вулиці, навпроти спірної земельної ділянки, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Також позивач не надала будь-яких доказів, які б підвереджували належність їй чи її батьку на праві власності чи користування будь-якого нерухомого майна, в тому числі металевого гаража, на спірній земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку. Також позивачем протягом тривалого часу жодних дій для узаконення конструкції металевого гаража та оформлення права на земельну ділянку не вчинялось.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені судами обставини у справі, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, адже суди дійшли правильного висновку, що права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на час прийняття оспорюваного нею рішення Житомирської міської ради, видачі оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та проведення їх державної реєстрації не порушені.
З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що орган місцевого самоврядування, ухваливши оскаржувані рішення, порушив її право на користування спірною земельною ділянкою.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо заяви про зупинення виконання судових рішень
У березні 2021 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшла заява про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі №295/355/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою до закінчення касаційного перегляду у цій справі.
Зі змісту заяви вбачається, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0145 га, шляхом демонтажу металевого гаражу, що знаходиться на цій земельній ділянці, за власний рахунок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 384,20 грн судового збору.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року в частині стягнення судового збору скасовано. Зобов'язано компенсувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 384,20 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В решті рішення залишено без змін.
Заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.
Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Отже, за змістом наведеної норми процесуального права суд може зупинити виконання лише оскарженого рішення суду у тій справі, яка перебуває у нього на розгляді. Заявник просить зупинити виконання судових рішень в іншій справі, які в межах цього провадження в касаційному порядку не оскаржені, а суд касаційної інстанції не має повноважень зупиняти виконання таких судових рішень.
Тому в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 394, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі №295/355/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
судді: І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа №2-1408/2008
провадження №61-10162св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Поворознюк Борис Миколайович, на ухвалу Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,
від 19 травня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
ВСТАНОВИВ:
Інформація про рух справи в суді першої інстанції
У 2008 році ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2008 року визнано житлову квартиру, розташовану по
АДРЕСА_1, позначену на плані літерою "А", загальною площею 81, 4 кв. м, житловою площею 52 кв. м, загальною вартістю 39 662, 50 грн, кладову №7 у підвалі та 1/8 частини хліва загального використання - спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на кімнату 7-6, площею
11, 7 кв. м, кімнату 7-7, площею 13, 5 кв. м, кладову 7-5, площею
1, 1 кв. м, 1/2 частину коридору, 7-1, площею 5, 95 кв. м, лоджію, площею
2, 8 кв. м, кладову №7 у підвалі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на кімнату 7-8, площею 19, 8 кв. м, кімнату 7-9, площею 7 кв. м,
1/2 частину коридору 7-1, площею 5, 95 кв. м, балкон, площею 1, 8 кв. м,
1/8 частину хліва загального користування.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на кухню 7-4, площею 8, 3 кв. м, ванну, площею 2, 5 кв. м,
туалет 7-2, площею 1 кв. м, залишивши їх в спільному користуванні. Вирішено питання судових витрат.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеними заочним рішенням міськрайонного суду,
у травні 2021 року ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу. Вважала, що оскаржене рішення суду впливає на її житлові, майнові, спадкові права та інтереси. Наголошувала на тому, що спірне нерухоме майно відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України не є спільним майном подружжя ОСОБА_2. Крім того, зазначила, що квартиру було надано на сім'ю, до складу якої входила і вона, на момент приватизації спірної квартири постійно в ній проживала як член сім'ї наймача та мала право, нарівні з батьком, на приватизацію квартири.
Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 22 грудня 2008 року відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не є стороною справи та, не довела, що ухвалюючи оскаржуване заочне рішення, суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов'язки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат
Поворознюк Б. М., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції, норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 19 травня
2021 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 червня 2021 рок представник ОСОБА_3 - адвокат
Поворознюк Б. М. подав касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, постановляючи оскаржену ухвалу, не врахував висновки викладені Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року в справі №2-о-47/2007, не надав належної оцінки наданим апелянтом доказам та дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_3 не доведено порушення рішенням суду її прав та обов'язків.
Наголошує на тому, що на стадії вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду висновок суду апеляційної інстанції про відсутність порушень прав скаржника є передчасним та фактично позбавляє ОСОБА_3 гарантованого Конституцією України права доступу до правосуддя.
Крім того, звертає увагу, що апеляційний суд постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за відсутності матеріалів цивільної справи №2-1408/2008 та наявності невирішеної по суті заяви
ОСОБА _3 про відновлення втраченого судового провадження.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1
статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового РІШЕННЯ:
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов'язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов'язки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у справі, стверджувала, що заочним рішенням у справі №2-1408/2008 вирішено питання про її права та інтереси.
Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі з'ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аналогічні висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц (провадження №61-41547сво18), постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №2-4211/09 (провадження
№61-15860св19), від 18 березня 2020 року у справі 2207/622/2012 (провадження №61-15149св19), від 02 грудня 2020 року у справі
№758/12881/17 (провадження №61-16538св19), від 02 грудня 2020 року у справі №2-о-47/2007 (провадження №61-186св19), від 09 грудня 2020 року у справі №703/4637/15-ц (провадження №61-13319св20), від 22 грудня
2020 року у справі №490/3352/20 (провадження №61-10146св20),
від 27 січня 2021 року у справі №554/1812/18 (провадження
№61-7540св20), від 24 березня 2021 року у справі №757/43419/18-ц (провадження №61-14123св20), від 16 червня 2021 року у справі
№372/268/15 (провадження №61-2005св21), що свідчить про сталість судової практики при вирішенні зазначеного процесуального питання.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, апеляційний суд наведеного не врахував та не в повній мірі дотримався положень статей 352, 357, 358 ЦПК України.
Вказавши на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_3 не порушено, апеляційний суд фактично надав оцінку доводам апеляційної скарги по суті, що можливо лише у межах відкритого апеляційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд апеляційного суду зі стадії зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Поворознюк Борис Миколайович задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати, справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2008 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович |
"ПОСТАНОВА:\n\nІМЕНЕМ УКРАЇНИ:\n\n23 грудня 2021 року\n\nм. Киї(...TRUNCATED) |
"ПОСТАНОВА:\n\nІМЕНЕМ УКРАЇНИ:\n\n11 серпня 2021 року\n\nм. Киї(...TRUNCATED) |
"ПОСТАНОВА:\n\nІМЕНЕМ УКРАЇНИ:\n\n30 березня 2021 року\n\nм. Ки(...TRUNCATED) |
"ПОСТАНОВА:\n\nІМЕНЕМ УКРАЇНИ:\n\n18 серпня 2021 року\n\nм. Киї(...TRUNCATED) |
"ПОСТАНОВА:\n\nІМЕНЕМ УКРАЇНИ:\n\n24 листопада 2021 року\n\nм. (...TRUNCATED) |
End of preview. Expand
in Dataset Viewer.
README.md exists but content is empty.
- Downloads last month
- 85